Маріупольський досвід і питання виживання музеїв без стін: як пройшла публічна дискусія про життя музеїв у евакуації

16 січня 2026 року в Національному музеї історії України відбулася публічна дискусія про роботу музеїв, що опинилися поблизу фронту або були змушені евакуюватися через війну. Захід об’єднав музейну спільноту, представників державних інституцій та громадського сектору довкола питань збереження культурної спадщини в умовах бойових дій, окупації та втрати фізичних просторів. Подія відбулася у співпраці з Маріупольським краєзнавчим музеєм та Маріупольським державним університетом.

Заключна панельна дискусія стала смисловим і емоційним підсумком зустрічі, зосередженим на досвіді музеїв з окупованих територій та викликах, із якими вони стикаються після втрати будівель, фондів і звичних форм роботи. Особливе місце в розмові посів Маріуполь.

На початку панелі учасники вшанували хвилиною мовчання музейників і всіх, хто загинув, рятуючи культурну спадщину. Цей жест задав тон подальшій розмові – про відповідальність, пам’ять і людей, які залишаються ключовою опорою музейної справи в умовах війни. У центрі обговорення постало питання: чи можливе існування музею без стін і фондів, і що насправді означає статус «переміщеного музею» в українському правовому та інституційному полі.

Заступниця начальника управління культури Донецької ОДА Аліна Певна окреслила масштаб втрат музейної мережі Донеччини з 2014 року та зосередилася на перших днях повномасштабного вторгнення, коли рішення про евакуацію фондів часто доводилося ухвалювати в умовах повної правової невизначеності. Вона наголосила, що музейники неодноразово опинялися перед вибором між дотриманням формальних процедур і необхідністю діяти негайно, щоб зберегти культурні цінності.

Голова Асоціації українських музеїв Мілена Чорна звернула увагу на небезпеку підходів, які пропонують «оптимізацію» або ліквідацію музеїв з окупованих територій. Вона підкреслила, що такі рішення означають втрату локальної експертизи, пам’яті та дослідницької традиції, адже саме музейники з Донеччини й Луганщини найглибше розуміють історію своїх регіонів і контекст її збереження.

Окремий блок дискусії був присвячений Маріупольському краєзнавчому музею – інституції, яка після 2022 року опинилася в унікально складній ситуації. Музей не мав змоги евакуювати колекцію, втратив будівлю, фонди та значну частину команди, однак не припинив існування як інституція. Саме Маріупольський краєзнавчий музей став одним із співорганізаторів дискусії, ініціювавши розмову про музеї без стін і долучивши до неї професійну спільноту з різних регіонів.

Директорка музею Марія Сльота розповіла про роботу, яка ведеться після втрати фізичного простору: від відновлення документації та цифрових баз до фіксації пам’яті про місто, яке було знищене. Вона наголосила на важливій ролі попереднього директора Олександра Горе, який після пережитої блокади Маріуполя протягом двох років відновлював фотоархіви, інвентарні дані та облікові документи фондів. Ці матеріали стали основою для співпраці з правоохоронними органами та для створення онлайн-каталогу музею, презентованого у грудні 2025 року у партнерстві з Товариством Лемкіна та міжнародними організаціями.

Окремо йшлося про відновлення колекцій через людські зв’язки та пам’ять – зокрема про відтворення колекції грецької писанки «Іканича», а також про системну роботу музейників Маріуполя, що допомагає формувати архів пам’яті українського Маріуполя.

Фінальним висновком дискусії стала спільна позиція учасників: музеї з окупованих територій мають працювати вже зараз, навіть без будівель і фондів. Адже музей – це не лише експонати, а передусім люди, досвід, пам’ять і сенси. Саме вони є основою для майбутнього відновлення, без якого повернення до мирного життя після війни буде неможливим.